Ринок не терпить порожнечі. Якщо відсутні пропозиції по споживчому кредитуванню, то розвиваються альтернативні продукти. Класична модель розквіту ломбардів, бізнесу настільки непомітного в періоди стабільності та процвітання банків, і що став по істині популярним в часи кризи. Деякі ломбарди вже стали національними мережами, що працюють цілодобово. Ні один банк на сьогоднішній день не має такого режиму роботи, тим більше в повному форматі послуг – заявка на кредит, оцінка та видача позик. Більш того, стандартний набір інструментів застави ломбардів було розширено з дорогоцінних металів до автомобілів та нерухомості. Ріст ломбардного кредитування відбувається по геометричній прогресії.
Сутність ломбарду близька банковим установам. Це – спеціалізована фінансова, чи точніше кредитна установа, що видає короткострокові позики під заставу особистого майна позичальника. Ліцензування є обов’язковим. Намагаючись відповісти на питання «Чому?», виникає дві прості відповіді. Тому що швидко та гроші одразу! Дійсно, оцінка предмету застави може займати від 15 хвилин до одного дня. І поряд в касі можливо одразу отримати заявлену суму. І все! Простота – запорука успіху. І це з урахуванням паузи в кредитуванні з боку банків. До цього можливо додати, що стандартом є кредитування під заставу дорогоцінних металів, вартість яких до останнього часу демонструвала впевнений ріст на світових ринках (наприклад, ціна золота досягала 1384 долара за унцію – історичний максимум). По суті, ломбарди в період відсутності конкуренції з боку банків досягли свого піку. Але ми в найближчий час станемо свідками згортання ломбардного кредитування, припускаю, десь на 50% .
По-перше, з другого півріччя цього року банки почали активно пропонувати свої кредитні продукти, які не дивлячись на високий процент, суттєво нижчий ломбардної застави. Плюс терміни – від півріччя до п’яти років ( в деяких випадках), а також універсальність кредитів, які можуть собі дозволити банки.
По-друге, вартість золота. Корекція вартості в 10% може досить серйозно заморозити активи ломбардів, у яких по різним оцінкам і так залишається до 40% не викупленої застави!
четвер, 28 жовтня 2010 р.
середа, 27 жовтня 2010 р.
Розподіл сил на страховому ринку
В Україні склалася ситуація, при якій споживач фінансових послуг, в першу чергу страхових, не може самостійно зробити правильні висновки про розподіл сил на ринку страхування. Виною тому – не лише сумнівні рейтинги, але і велика кількість неринкових страхових компаній. Неринковими я називаю дві категорії страховиків. Перші – це СК, основне призначення яких зовсім не в наданні страхових послуг населенню або підприємствам. Вони спочатку створювалися для участі у фінансових схемах, головним чином, пов'язаних з легалізацією коштів. Друга категорія неринкових страховиків – це компанії, тісно пов'язані зі структурами, що примушують своїх клієнтів купувати поліси у компаній-партнерів. Я маю на увазі страховиків, що співробітничають з різними охоронними структурами, державними установами, органами, що відповідають за пожежну безпеку.
Неважко здогадатися, що обороти деяких страховиків неринкового походження досить великі, а їх коливання ніяк не залежать від споживчих настроїв цільової аудиторії. Тому якщо будувати рейтинг учасників ринку страхування по формальних ознаках, наприклад, по обороту, капіталізації або числу клієнтів, то в першу двадцятку попадуть деякі з подібних організацій. Якщо ми додамо до цього «похибки вимірювань», пов'язані з штучним підтягуванням компаній на більш престижні місця, отримаємо не просто спотворену картину ринку, а вельми небезпечний список, здатний ввести в оману недосвідченого споживача.
Передбачаючи неспроможність більшості рейтингів, багато страхувальників довіряються як би перевіреним брендам, тобто широко відомим, часто великим компаніям, що давно існують на ринку. Цю тактику можна було б вважати сповна розумною, коли б не одна обставина. Річ у тому, що криза змусила багато СК переглянути тарифну політику, внаслідок чого на ринку почалися своєрідні перегони низьких відсотків. Дійшло до того, що в погоні за новими клієнтами і страховими преміями, учасники ринку, у тому числі і найбільші компанії, масово продавали поліси по невигідним для себе тарифам, що призвело до значного розширення портфеля відповідальності по відношенню до доходів компанії. У такій ситуації, коли справа доходить до виплат, співробітники СК докладають всі зусилля аби уникнути страхових виплат своїм клієнтам або ж максимально зменшити їх розмір. Велика вірогідність, що за рекламними гаслами відомих брендів ховається справжня війна у відділах врегулювання збитків, куди доводиться звертатися страхувальникам після настання страхового випадку.
Слід зазначити, що Держфінпослуг теж не дуже допомагає споживачам в нелегкій справі вибору страхової компанії. У відкритому доступі немає інформації про кількість скарг, що надходять до Держфінпослуг на ту або іншу СК. Замість інформування громадян про реальне положення справ, голова Держфінпослуг, Василь Волга, не втомлюється говорити про необхідність підвищення порогу виходу на ринок страхових компаній. Мабуть, це необхідний захід, проте цілком імовірно, що підвищення порогу навряд чи відіб'ється на діяльності неринкових компаній і флагманів ринку. Зате страховикам середнього рівня, саме тим, хто готовий насправді боротися за довіру клієнта, стане складніше. Але ж може виявитися, що саме такі компанії найсумлінніше виконують свої зобов'язання перед споживачами.
Неважко здогадатися, що обороти деяких страховиків неринкового походження досить великі, а їх коливання ніяк не залежать від споживчих настроїв цільової аудиторії. Тому якщо будувати рейтинг учасників ринку страхування по формальних ознаках, наприклад, по обороту, капіталізації або числу клієнтів, то в першу двадцятку попадуть деякі з подібних організацій. Якщо ми додамо до цього «похибки вимірювань», пов'язані з штучним підтягуванням компаній на більш престижні місця, отримаємо не просто спотворену картину ринку, а вельми небезпечний список, здатний ввести в оману недосвідченого споживача.
Передбачаючи неспроможність більшості рейтингів, багато страхувальників довіряються як би перевіреним брендам, тобто широко відомим, часто великим компаніям, що давно існують на ринку. Цю тактику можна було б вважати сповна розумною, коли б не одна обставина. Річ у тому, що криза змусила багато СК переглянути тарифну політику, внаслідок чого на ринку почалися своєрідні перегони низьких відсотків. Дійшло до того, що в погоні за новими клієнтами і страховими преміями, учасники ринку, у тому числі і найбільші компанії, масово продавали поліси по невигідним для себе тарифам, що призвело до значного розширення портфеля відповідальності по відношенню до доходів компанії. У такій ситуації, коли справа доходить до виплат, співробітники СК докладають всі зусилля аби уникнути страхових виплат своїм клієнтам або ж максимально зменшити їх розмір. Велика вірогідність, що за рекламними гаслами відомих брендів ховається справжня війна у відділах врегулювання збитків, куди доводиться звертатися страхувальникам після настання страхового випадку.
Слід зазначити, що Держфінпослуг теж не дуже допомагає споживачам в нелегкій справі вибору страхової компанії. У відкритому доступі немає інформації про кількість скарг, що надходять до Держфінпослуг на ту або іншу СК. Замість інформування громадян про реальне положення справ, голова Держфінпослуг, Василь Волга, не втомлюється говорити про необхідність підвищення порогу виходу на ринок страхових компаній. Мабуть, це необхідний захід, проте цілком імовірно, що підвищення порогу навряд чи відіб'ється на діяльності неринкових компаній і флагманів ринку. Зате страховикам середнього рівня, саме тим, хто готовий насправді боротися за довіру клієнта, стане складніше. Але ж може виявитися, що саме такі компанії найсумлінніше виконують свої зобов'язання перед споживачами.
четвер, 14 жовтня 2010 р.
Третейський суд, як альтернатива державного суду.
Третейський суд – це суд посередників, по суті, недержавний суд. Взагалі існує думка, що «суд посередників, приватних осіб, передував суду суспільної влади». Третейський розгляд різних спірних і конфліктних ситуацій між людьми існував в державах давнього Сходу, в Римській імперії і Греції.
В даний час, третейське судочинство або арбітраж регулюється Законом України «Про третейські суди». Третейський суд – це недержавний незалежний орган, створений в установленому порядку для вирішення суперечок, що виникають при цивільних і господарських правовідносинах між фізичними і юридичними особами. Основна і головна відмінність від державного суду – це згода на розгляд суперечок в конкретному третейському суді обох сторін. З цією метою сторони прописують в своїх договірних зобов'язаннях відповідні пункти.
Третейські суди, згідно чинного законодавства, не можуть розглядати суперечки по нормативно-правових актах, державній таємниці, державних потребах, платоспроможності боржника або банкротстві, одна із сторін – нерезидент або держава, шлюборозлучним процесам. З врахуванням завантаження державної судової машини, вирішення господарських суперечок через третейський арбітраж виглядає дуже привабливо. Особливо, якщо врахувати що:
• Терміни по вирішенню не виходять за рамки двох календарних місяців, тобто швидкість погашення конфлікту;
• В більшості випадків відсутнє мито за розгляд справи, лише фіксована ставка, тобто фінансова доступність;
• Звернення до третейського суду призупиняє закінчення строку позовної давності;
• Рішення судів мають обов'язкову юридичну силу і забезпечуються примусовою силою держави на підставі Законів України «Про виконавче впровадження» і «Про виконавчу державну службу». Не дивлячись на аргументи багатьох юристів, вирішення третейського суду не оскаржаться по суті, а лише по процесуальних підставах, перелік яких приведений в ст.51 Закону «Про третейські суди» і дуже обмежений. За статистикою третейського суду при АУБ, лише 1% рішень було оскаржено відповідачами в державних судах.
• Рішення суду – остаточне.
• Як правило, третейські арбітражі створюються при профільних громадських організаціях, асоціаціях, торговельно-промислових палатах, та інших, що окрім авторитетності додає глибину знань, притаманного конкретним вузькоспеціалізованим арбітражам;
• Окрім всього іншого, вирішення третейського арбітражу по міжнародних суперечках дійсні і за кордоном, згідно Нью-Йоркської Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень, до якої приєдналася Україна з іншими 120-ма країнами.
В наш час в Україні вже діє більше 300 третейських судів, що свідчить про можливу популярність альтернативного механізму вирішення суперечок. І, не дивлячись на недоробки або нестикування в законодавчому полі, арбітражний розгляд займе свою нішу, і не викликатиме нарікань на справедливість ухвал, що виносяться.
В даний час, третейське судочинство або арбітраж регулюється Законом України «Про третейські суди». Третейський суд – це недержавний незалежний орган, створений в установленому порядку для вирішення суперечок, що виникають при цивільних і господарських правовідносинах між фізичними і юридичними особами. Основна і головна відмінність від державного суду – це згода на розгляд суперечок в конкретному третейському суді обох сторін. З цією метою сторони прописують в своїх договірних зобов'язаннях відповідні пункти.
Третейські суди, згідно чинного законодавства, не можуть розглядати суперечки по нормативно-правових актах, державній таємниці, державних потребах, платоспроможності боржника або банкротстві, одна із сторін – нерезидент або держава, шлюборозлучним процесам. З врахуванням завантаження державної судової машини, вирішення господарських суперечок через третейський арбітраж виглядає дуже привабливо. Особливо, якщо врахувати що:
• Терміни по вирішенню не виходять за рамки двох календарних місяців, тобто швидкість погашення конфлікту;
• В більшості випадків відсутнє мито за розгляд справи, лише фіксована ставка, тобто фінансова доступність;
• Звернення до третейського суду призупиняє закінчення строку позовної давності;
• Рішення судів мають обов'язкову юридичну силу і забезпечуються примусовою силою держави на підставі Законів України «Про виконавче впровадження» і «Про виконавчу державну службу». Не дивлячись на аргументи багатьох юристів, вирішення третейського суду не оскаржаться по суті, а лише по процесуальних підставах, перелік яких приведений в ст.51 Закону «Про третейські суди» і дуже обмежений. За статистикою третейського суду при АУБ, лише 1% рішень було оскаржено відповідачами в державних судах.
• Рішення суду – остаточне.
• Як правило, третейські арбітражі створюються при профільних громадських організаціях, асоціаціях, торговельно-промислових палатах, та інших, що окрім авторитетності додає глибину знань, притаманного конкретним вузькоспеціалізованим арбітражам;
• Окрім всього іншого, вирішення третейського арбітражу по міжнародних суперечках дійсні і за кордоном, згідно Нью-Йоркської Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень, до якої приєдналася Україна з іншими 120-ма країнами.
В наш час в Україні вже діє більше 300 третейських судів, що свідчить про можливу популярність альтернативного механізму вирішення суперечок. І, не дивлячись на недоробки або нестикування в законодавчому полі, арбітражний розгляд займе свою нішу, і не викликатиме нарікань на справедливість ухвал, що виносяться.
понеділок, 27 вересня 2010 р.
Інвестиційний ресурс України
Інвестиційний ресурс - це те, що ще недооцінене сьогодні, може мати зовсім іншу цінність завтра, і не фінансову.
Зупинюся на трьох основних, на мою думку, інвестиційних сегментах України.
Хліб усьому голова.
Агропромислова світова Мекка. Так, саме такою може стати наша країна. Помірний клімат, родючі землі і досвід, колишня житниця всього Радянського Союзу. Ми і зараз не втратили шанс, а ситуація з посухою та подальшим значним підвищенням світових цін на зернові культури, лише пряме тому підтвердження. Ми не можемо приймати участь в великих світових іграх в багатьох секторах економіки, але що стосується зернових, то це можливо. Хоча на сьогодні, ми й не можемо похвалитися провідними позиціями, але при помірній, довгостроковій та цілеспрямованій державній підтримці сільського господарства, ми зможемо стати світовими лідерами.
Кадри вирішують все.
Українці завжди користуються попитом за кордоном. Толерантність нації - підтверджується сьогодні. Формується новий кадровий резерв молодих і здібних креативних людей. Це другий український інвестиційний ресурс.
Геополітика.
Вдале географічне розташування країни дає нам карт-бланш маніпулювати перетином світових інтересів - транспортних, військових, економічних, торгових, політичних. Місток між Європою, Російською Федерацією та Азією унікальність, з якою важко сперечатися. Підтримуючи в розумній мірі багатовекторність, ми можемо стати центром перетину цих інтересів, а можливо, в подальшому, і центром прийняття рішення.
Зупинюся на трьох основних, на мою думку, інвестиційних сегментах України.
Хліб усьому голова.
Агропромислова світова Мекка. Так, саме такою може стати наша країна. Помірний клімат, родючі землі і досвід, колишня житниця всього Радянського Союзу. Ми і зараз не втратили шанс, а ситуація з посухою та подальшим значним підвищенням світових цін на зернові культури, лише пряме тому підтвердження. Ми не можемо приймати участь в великих світових іграх в багатьох секторах економіки, але що стосується зернових, то це можливо. Хоча на сьогодні, ми й не можемо похвалитися провідними позиціями, але при помірній, довгостроковій та цілеспрямованій державній підтримці сільського господарства, ми зможемо стати світовими лідерами.
Кадри вирішують все.
Українці завжди користуються попитом за кордоном. Толерантність нації - підтверджується сьогодні. Формується новий кадровий резерв молодих і здібних креативних людей. Це другий український інвестиційний ресурс.
Геополітика.
Вдале географічне розташування країни дає нам карт-бланш маніпулювати перетином світових інтересів - транспортних, військових, економічних, торгових, політичних. Місток між Європою, Російською Федерацією та Азією унікальність, з якою важко сперечатися. Підтримуючи в розумній мірі багатовекторність, ми можемо стати центром перетину цих інтересів, а можливо, в подальшому, і центром прийняття рішення.
четвер, 16 вересня 2010 р.
Україна - МВФ. Сховані плюси.
Дискусія з приводу кредитування України іноземними інституціями, в тому числі і МВФ, в нашому суспільстві не вщухає. Пов'язано це з тим, що зміни життєвих умов для населення вже відбуваються, а програма економічного реформування країни націлена на середньострокову перспективу з орієнтиром на 2012-2015 рр.
Взаємовідносини МВФ і України досить цікаві. Нас ніхто нічого не змушує робити, і вимоги МВФ, насправді, носять рекомендаційний характер. У Меморандумі ми використовуємо терміни: умовні зобов'язання, програмні цілі, докласти зусиль, попередні дії, структурні маяки, критерії ефективності, тобто по суті, ми маємо Домовленість засновану на довірі. МВФ намагається нас організувати і допомогти видозмінитися. У Меморандумі, звичайно ж, є й конкретні терміни, які прив'язані до траншів фінансування. Програма фінансування розрахована на 29 місяців, з анулюванням попередньої.
Що потрібно зробити?
Податково-бюджетна політика.
• Збільшення доходної частини Бюджету: введення акцизів на певні групи товарів, зборів на послуги, розширення бази оподаткування та уніфікованість самої системи оподаткування, обмеження на перенесення збитків 2009 року.
• Зменшення витрат. Так в 2010 року зменшено субсидії деяким секторам економіки на 16 млрд. грн.
• Пенсійні реформи. Збільшення мінімального страхового періоду з 5 до 15 років, поступове збільшення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років починаючи з 2010 року, збільшення на 10 років робочого стажу для повних пенсійних виплат, введення пенсійних виплат для юридичних і фізичних осіб спрощеної системи оподаткування.
• Утримання державних гарантій на суму не більше 15 млрд. грн. в 2010 році.
• Зменшення боргу НАК «Нафтогаз України» на 1% від ВВП, з подальшою ліквідацією заборгованості (на сьогодні борг НАКу становить 6,5% від ВВП). У зв'язку з цим підвищені відпускні ціни на газ для кінцевих споживачів на 50%, ліквідовані пільги для деяких галузей економіки (хімія, металургія), зменшені оперативні витрати компанії, планується ще одне підвищення цін на газ для споживачів на 50% з квітня 2011 року.
Монетарна і валютно-курсова політика.
• Посилення незалежності та підзвітності НБУ.
• Моніторинг грошової маси, зростання якої не повинно перевищити 14% в поточному році. А також готовність коригувати грошову політику в певних випадках.
• Валютний ринок. Продовження практики встановлення офіційного обмінного курсу за підсумками міжбанківських торгів за попередній день (з максимальним відхиленням у 2%). Введення ринку форвардних валютних операцій до кінця березня 2011 року.
Політика фінансового сектора.
• Вирішення питань проблемних банків і рекапіталізація системних банків.
• Капіталізація банків до кінця 2010 року.
• Посилення державних банків.
У результаті проведення законодавчо-фінансових заходів ми плануємо вийти на такі показники:
• Зростання економіки в 2010 році на 3,7%, з подальшою позитивною тенденцією (конкретики на наступні роки немає).
• Інфляція. Зменшення даного показника до величини в 5% до 2014 року (у поточному році прогнозується близько 12%).
• Державний борг. Співвідношення державного та гарантованого державного боргу не більше 35% від ВВП до 2015 року.
• Дефіцит бюджету, який може бути профінансований ринками, починаючи з 2011 року.
І це і є метою нашої країни, побудовані на взаєминах з МВФ.
Взаємовідносини МВФ і України досить цікаві. Нас ніхто нічого не змушує робити, і вимоги МВФ, насправді, носять рекомендаційний характер. У Меморандумі ми використовуємо терміни: умовні зобов'язання, програмні цілі, докласти зусиль, попередні дії, структурні маяки, критерії ефективності, тобто по суті, ми маємо Домовленість засновану на довірі. МВФ намагається нас організувати і допомогти видозмінитися. У Меморандумі, звичайно ж, є й конкретні терміни, які прив'язані до траншів фінансування. Програма фінансування розрахована на 29 місяців, з анулюванням попередньої.
Що потрібно зробити?
Податково-бюджетна політика.
• Збільшення доходної частини Бюджету: введення акцизів на певні групи товарів, зборів на послуги, розширення бази оподаткування та уніфікованість самої системи оподаткування, обмеження на перенесення збитків 2009 року.
• Зменшення витрат. Так в 2010 року зменшено субсидії деяким секторам економіки на 16 млрд. грн.
• Пенсійні реформи. Збільшення мінімального страхового періоду з 5 до 15 років, поступове збільшення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років починаючи з 2010 року, збільшення на 10 років робочого стажу для повних пенсійних виплат, введення пенсійних виплат для юридичних і фізичних осіб спрощеної системи оподаткування.
• Утримання державних гарантій на суму не більше 15 млрд. грн. в 2010 році.
• Зменшення боргу НАК «Нафтогаз України» на 1% від ВВП, з подальшою ліквідацією заборгованості (на сьогодні борг НАКу становить 6,5% від ВВП). У зв'язку з цим підвищені відпускні ціни на газ для кінцевих споживачів на 50%, ліквідовані пільги для деяких галузей економіки (хімія, металургія), зменшені оперативні витрати компанії, планується ще одне підвищення цін на газ для споживачів на 50% з квітня 2011 року.
Монетарна і валютно-курсова політика.
• Посилення незалежності та підзвітності НБУ.
• Моніторинг грошової маси, зростання якої не повинно перевищити 14% в поточному році. А також готовність коригувати грошову політику в певних випадках.
• Валютний ринок. Продовження практики встановлення офіційного обмінного курсу за підсумками міжбанківських торгів за попередній день (з максимальним відхиленням у 2%). Введення ринку форвардних валютних операцій до кінця березня 2011 року.
Політика фінансового сектора.
• Вирішення питань проблемних банків і рекапіталізація системних банків.
• Капіталізація банків до кінця 2010 року.
• Посилення державних банків.
У результаті проведення законодавчо-фінансових заходів ми плануємо вийти на такі показники:
• Зростання економіки в 2010 році на 3,7%, з подальшою позитивною тенденцією (конкретики на наступні роки немає).
• Інфляція. Зменшення даного показника до величини в 5% до 2014 року (у поточному році прогнозується близько 12%).
• Державний борг. Співвідношення державного та гарантованого державного боргу не більше 35% від ВВП до 2015 року.
• Дефіцит бюджету, який може бути профінансований ринками, починаючи з 2011 року.
І це і є метою нашої країни, побудовані на взаєминах з МВФ.
пʼятниця, 20 серпня 2010 р.
Кредитуємо сьогодні, не так як вчора…
Кредитування, всередині економічного механізму придбало вже філософське значення «Видавати або не видавати» з боку фінустанов, і «брати або не брати» з боку позичальників.
Одна сторона медалі – кредитні установи.
Гроші є. Дії НБУ в цілому і банків окремо, а також якісь позитивні зрушення в економіці додали оптимізму вкладникам. Гроші в банки понесли, перевищивши докризовий рівень депозитів в гривні, не дивлячись на пониження процентних ставок і поступового збільшення термінів вкладів.
І банки несподівано зіткнулися з проблемою збільшення прибуткової частини в кризовий час. Історично основним доходом банків було, є і буде кредитування (близько 70-ти відсотків питомої ваги). На сьогоднішній день, так звані «проблемні» кредити кризового часу на рівні 15-20% в кредитних портфелях, але активного профільного кредитування немає. Є спроби корпоративних кредитів для бізнесу, але ставки перевищують 32% річних, що не кожній компанії під силу.
Ті, хто вистояли – кредитів гостро не потребують, ті ж хто «хитаються» навряд чи їх отримають, у тому числі через зіпсовану репутацію. За рідким виключенням у борг дають без додаткового забезпечення, що є стримуючим чинником, і по суті банки, таким чином, починають нагадувати ломбарди.
Автокредитування, практично єдиний сегмент, що вистояв у кризу, стабільно представлений, як кредитний продукт на ринку фінансових послуг. Єдине – значно збільшений перший внесок, який досягає в середньому до 50% з повним переліком обов'язкових умовностей, таких як – де і у кого страхуватися.
Іпотека, як механізм не працювала і не працює, оскільки немає реальних прогнозів вартості квадратного метра, навіть до кінця цього року. Механізм відсутній, підтримки держави досі немає. Так, що реанімації будівельної галузі за допомогою банківського ресурсу, поки не варто чекати.
Активно розкручується споживче кредитування, єдиний сегмент швидких і великих грошей. Так звані «нульові» комісії, як завжди приховані в першому внеску, який коливається в межах 15-20% від покупки, що в сумі дає банкам прибутковість до 70-90% річних. Обману немає, присутня недомовленість. Ідея розстрочки, знайома і бажана багатьма українцями, знівелювала, і напевно, залишиться лише в історії. Отже, поле для діяльності в банків не таке вже і широке. Плюс заборона на кредитування в іноземній валюті додає питання і застереження банкірів.
Інша сторона медалі – споживачі.
Гроші потрібні. Бізнесу – вистояти і протриматися. Фізичним особам – на власні потреби, інколи для закриття старих кредитів. Але є досвід попереднього буму, коли спочатку мало не затягували взяти кредит, а потім «ненав'язливі» колектори просили сплатити валютні кредити по новому курсу.
До цього можна додати офіційне безробіття в межах 8-10%, зменшення і затримки зарплат, спроби банківського лобі законодавчо полегшити вилучення застави, різного роду реєстри боржників, заборона виїзду за кордон і можна резюмувати, що споживачі не те, що б стали обережними, а можливо і почали боятися боргових зобов'язань.
Люди починають вчитися жити по можливостям – це напевно, і є найголовніший кризовий урок. Можливо тому і не передбачається кредитного буму до кінця цього, початку наступного року. Лаконічний термін «кредитування» перетворився на правдиве слово «борг».
Одна сторона медалі – кредитні установи.
Гроші є. Дії НБУ в цілому і банків окремо, а також якісь позитивні зрушення в економіці додали оптимізму вкладникам. Гроші в банки понесли, перевищивши докризовий рівень депозитів в гривні, не дивлячись на пониження процентних ставок і поступового збільшення термінів вкладів.
І банки несподівано зіткнулися з проблемою збільшення прибуткової частини в кризовий час. Історично основним доходом банків було, є і буде кредитування (близько 70-ти відсотків питомої ваги). На сьогоднішній день, так звані «проблемні» кредити кризового часу на рівні 15-20% в кредитних портфелях, але активного профільного кредитування немає. Є спроби корпоративних кредитів для бізнесу, але ставки перевищують 32% річних, що не кожній компанії під силу.
Ті, хто вистояли – кредитів гостро не потребують, ті ж хто «хитаються» навряд чи їх отримають, у тому числі через зіпсовану репутацію. За рідким виключенням у борг дають без додаткового забезпечення, що є стримуючим чинником, і по суті банки, таким чином, починають нагадувати ломбарди.
Автокредитування, практично єдиний сегмент, що вистояв у кризу, стабільно представлений, як кредитний продукт на ринку фінансових послуг. Єдине – значно збільшений перший внесок, який досягає в середньому до 50% з повним переліком обов'язкових умовностей, таких як – де і у кого страхуватися.
Іпотека, як механізм не працювала і не працює, оскільки немає реальних прогнозів вартості квадратного метра, навіть до кінця цього року. Механізм відсутній, підтримки держави досі немає. Так, що реанімації будівельної галузі за допомогою банківського ресурсу, поки не варто чекати.
Активно розкручується споживче кредитування, єдиний сегмент швидких і великих грошей. Так звані «нульові» комісії, як завжди приховані в першому внеску, який коливається в межах 15-20% від покупки, що в сумі дає банкам прибутковість до 70-90% річних. Обману немає, присутня недомовленість. Ідея розстрочки, знайома і бажана багатьма українцями, знівелювала, і напевно, залишиться лише в історії. Отже, поле для діяльності в банків не таке вже і широке. Плюс заборона на кредитування в іноземній валюті додає питання і застереження банкірів.
Інша сторона медалі – споживачі.
Гроші потрібні. Бізнесу – вистояти і протриматися. Фізичним особам – на власні потреби, інколи для закриття старих кредитів. Але є досвід попереднього буму, коли спочатку мало не затягували взяти кредит, а потім «ненав'язливі» колектори просили сплатити валютні кредити по новому курсу.
До цього можна додати офіційне безробіття в межах 8-10%, зменшення і затримки зарплат, спроби банківського лобі законодавчо полегшити вилучення застави, різного роду реєстри боржників, заборона виїзду за кордон і можна резюмувати, що споживачі не те, що б стали обережними, а можливо і почали боятися боргових зобов'язань.
Люди починають вчитися жити по можливостям – це напевно, і є найголовніший кризовий урок. Можливо тому і не передбачається кредитного буму до кінця цього, початку наступного року. Лаконічний термін «кредитування» перетворився на правдиве слово «борг».
Банківська платіжна картка – чи все так просто і невинно?
Той факт, що ви не брали кредит і не являєтесь поручителем по банківському кредиту ще не означає, що у вас немає заборгованості перед банком, про яку ви навіть не здогадуєтесь.
Останнім часом у Всеукраїнську громадську організацію «Захисту прав споживачів фінансових послуг» є частим звернення клієнтів банків, щодо безпідставного нарахування серйозних сум заборгованості за користування банківськими платіжними (та кредитними) картками. Здавалося б, картки повинні слугувати для руху коштів і не створювати заборгованості, оскільки банк у будь-якому разі отримує комісію за перерахунок коштів на картку і з неї.
Сьогодні майже кожний соціально-активний громадянин користується банківською платіжною карткою. Картки використовуються для виплат заробітних плат, стипендій, пенсій, різних видів допомоги та дотацій та ін. Причому не завжди сам споживач ініціює дану процедуру. Часто до зарплатних карток клієнта зобов’язують отримати ще й кредитну картку, яка в фінансовому плані є значно «небезпечнішою» ніж проста платіжна картка.
Отримуючи картку, більшість споживачів навіть не читають умови їх обслуговування. Однак, якщо навіть споживач прочитає умови договору карткового рахунку, то не завжди може повністю оцінити всі нюанси цього рахунку. Досить часто, банк виводить тарифи по обслуговуванню картки в таблиці, в яких важко самостійно розібратись, або банк посилається на документ «Правила обслуговування рахунку», з якими потрібно ознайомлюватись окремо (що зазвичай, мало хто робить).
Стандартна ситуація. Споживач отримує платіжну картку, як правило зарплатну, і користується нею певний період. Згодом, змінюється місце роботи і необхідності в користуванні карткою немає. Людина відкладає її, і навіть взагалі забуває про її існування. Приблизно через два-три (!) роки до споживача звертаються колектори (іноді сам банк) і вимагають погасити заборгованість в розмірі близько 3000 гривень. Споживач звертається в банк за роз’ясненнями, на що працівник банку повідомляє, що заборгованість у виникла за обслуговування карткового рахунку. Оскільки згідно договору карткового рахунку, клієнт повинен був сплачувати 50 гривень в місяць за обслуговування цього рахунку. А той факт, що йому більше не нараховують зарплату (або інші виплати) на цю картку, не звільняє його від сплати банківських послуг за обслуговування рахунку.
Таким чином, з розрахунку 50 грн./міс у споживача за рік виникла заборгованість в розмірі 600 гривень, а так як на його рахунок не поступали кошти, з яких можна б було списати цю суму, то банк відкрив споживачу овердрафт (кредитну лінію!) з відсотковою ставкою 30% річних для погашення заборгованості. Так за три роки, у споживача виникає заборгованість в 3000 гривень (50 грн. за обслуговування рахунку в місяць X 36 місяців) X 30% річних + 660 грн. пеня за прострочений кредит).
З юридичної точки зору дії банку є законними, оскільки умови і тарифи обслуговування карткового рахунку були вказані в договорі, який споживач підписав. Також в цьому ж договорі є пункт, згідно якого, якщо клієнт по закінчені договору не звернувся в банк з заявою про закриття рахунку, то такий договір вважається продовжений ще на рік, а через рік - ще на рік і т.д. З точки зору фінансової доцільності, банку вигідно заробляти гроші на довірі клієнта, адже в цьому випадку, банк нічого не втративши і нічим не ризикнувши, заробив 3000 гривень, а якщо таких клієнтів тисячі, то сума доходу банку – не маленька.
З огляду на звернення до ВГО «Захисту прав споживачів фінансових послуг», найчастіше подібні «схеми» використовують в практиці такі банки: Приват, Укргазбанк, Укрсоцбанк. Всі банки внесено до «рейтингу недовіри» ВГО «Захисту прав споживачів фінансових послуг».
Останнім часом у Всеукраїнську громадську організацію «Захисту прав споживачів фінансових послуг» є частим звернення клієнтів банків, щодо безпідставного нарахування серйозних сум заборгованості за користування банківськими платіжними (та кредитними) картками. Здавалося б, картки повинні слугувати для руху коштів і не створювати заборгованості, оскільки банк у будь-якому разі отримує комісію за перерахунок коштів на картку і з неї.
Сьогодні майже кожний соціально-активний громадянин користується банківською платіжною карткою. Картки використовуються для виплат заробітних плат, стипендій, пенсій, різних видів допомоги та дотацій та ін. Причому не завжди сам споживач ініціює дану процедуру. Часто до зарплатних карток клієнта зобов’язують отримати ще й кредитну картку, яка в фінансовому плані є значно «небезпечнішою» ніж проста платіжна картка.
Отримуючи картку, більшість споживачів навіть не читають умови їх обслуговування. Однак, якщо навіть споживач прочитає умови договору карткового рахунку, то не завжди може повністю оцінити всі нюанси цього рахунку. Досить часто, банк виводить тарифи по обслуговуванню картки в таблиці, в яких важко самостійно розібратись, або банк посилається на документ «Правила обслуговування рахунку», з якими потрібно ознайомлюватись окремо (що зазвичай, мало хто робить).
Стандартна ситуація. Споживач отримує платіжну картку, як правило зарплатну, і користується нею певний період. Згодом, змінюється місце роботи і необхідності в користуванні карткою немає. Людина відкладає її, і навіть взагалі забуває про її існування. Приблизно через два-три (!) роки до споживача звертаються колектори (іноді сам банк) і вимагають погасити заборгованість в розмірі близько 3000 гривень. Споживач звертається в банк за роз’ясненнями, на що працівник банку повідомляє, що заборгованість у виникла за обслуговування карткового рахунку. Оскільки згідно договору карткового рахунку, клієнт повинен був сплачувати 50 гривень в місяць за обслуговування цього рахунку. А той факт, що йому більше не нараховують зарплату (або інші виплати) на цю картку, не звільняє його від сплати банківських послуг за обслуговування рахунку.
Таким чином, з розрахунку 50 грн./міс у споживача за рік виникла заборгованість в розмірі 600 гривень, а так як на його рахунок не поступали кошти, з яких можна б було списати цю суму, то банк відкрив споживачу овердрафт (кредитну лінію!) з відсотковою ставкою 30% річних для погашення заборгованості. Так за три роки, у споживача виникає заборгованість в 3000 гривень (50 грн. за обслуговування рахунку в місяць X 36 місяців) X 30% річних + 660 грн. пеня за прострочений кредит).
З юридичної точки зору дії банку є законними, оскільки умови і тарифи обслуговування карткового рахунку були вказані в договорі, який споживач підписав. Також в цьому ж договорі є пункт, згідно якого, якщо клієнт по закінчені договору не звернувся в банк з заявою про закриття рахунку, то такий договір вважається продовжений ще на рік, а через рік - ще на рік і т.д. З точки зору фінансової доцільності, банку вигідно заробляти гроші на довірі клієнта, адже в цьому випадку, банк нічого не втративши і нічим не ризикнувши, заробив 3000 гривень, а якщо таких клієнтів тисячі, то сума доходу банку – не маленька.
З огляду на звернення до ВГО «Захисту прав споживачів фінансових послуг», найчастіше подібні «схеми» використовують в практиці такі банки: Приват, Укргазбанк, Укрсоцбанк. Всі банки внесено до «рейтингу недовіри» ВГО «Захисту прав споживачів фінансових послуг».
Підписатися на:
Дописи (Atom)