Українці ладні грати заради прибутку, бо багато хто вже не може заробити собі на пристойне життя чесною працею. Згідно результатів дослідження Центру Разумкова, 24% українських сімей, де працюють обидва члени родини, живуть за межею бідності. Залишається розраховувати не на себе, а на фортуну.
Верховна Рада України прийняла в першому читанні проект закону «Про державні лотереї в Україні». Цей документ має врегулювати проблеми, пов’язані із проведенням будь-яких призових розіграшів на території, яка виходить за межі однієї будівлі. Справа в тому, що з 2005 року в Україні діє мораторій на видачу ліцензій для зайняття цим видом бізнесу. Строк дії мораторію – до моменту прийняття відповідного закону про державну монополію на даний вид діяльності.
Наразі пропонується відмінити ліцензії (викресливши п.24 в ст.9 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності») та дозволити проведення лише державних лотерей. Поки що призові розіграші дозволені державним організаціям та тим компаніям, що встигли отримати дозволи до введення мораторію в дію. До того ж в Україні з’явилося чимало проектів, які формально не підпадають під нинішні визначення лотерейної діяльності (взяти хоча б ті ж телеігри).
Для цього пропонується створити спеціальний орган центральної влади, який буде вести єдиний реєстр державних лотерей та контролювати діяльність операторів, яких він уповноважить на проведення розіграшів. Окремий дорадчо-консультаційний орган визначатиме необхідну кількість лотерей та умови їх проведення, обмежуючи конкуренцію між компаніями, що виграли тендер на проведення державних лотерей. Відповідні порядки відбору операторів лотерей та роботи нових органів влади визначить Кабмін.
Схоже на те, що взятися за впорядкування цієї сфери державу вимусила фінансова скрута. Додаткові надходження для фінансування соціальних програм напередодні виборів вкрай необхідні у ситуації, коли кредити від міжнародних організацій заморожені.
середа, 29 лютого 2012 р.
Небесні пільги
На сайті Мінінфраструктури України був оприлюднений законопроект щодо перегляду ставок деяких податків і зборів, які стосуються ввезення в країну повітряних суден. Зокрема йдеться про встановлення нульової ставки ПДВ на операції поставки літаків, ввезених на митну територію України. Крім того, у міністерстві пропонують встановити нульові ставки транспортного збору (при першій реєстрації) для літаків та вертольотів – замість нині діючих ставок у 1,09 грн за кожен кілограм максимальної злітної маси. Для цього відповідні зміни мають бути внесені до статей 195 та 234 Податкового кодексу. Передбачається, що новий порядок оподаткування почне діяти з 1 січня 2013 року.
Свої наміри чиновники пояснюють тим, що сплата ПДВ вітчизняними перевізниками при закупівлі нових літаків негативно впливає на діяльність транспортної галузі, оскільки застарілий парк авіаційної техніки вимагає якнайшвидшого його оновлення, а цей податок суттєво збільшує вартість транспортних засобів. З тої ж причини пропонується прийняти податкові норми для створення сприятливих умов для першої реєстрації літаків. Мовляв, зараз перевізники мають вишукувати та вкладати власні кошти, залучати позикові кошти на придбання флоту, який відповідає міжнародним нормам та якості обслуговування. Держава ж ніяк не може допомогти їм у цьому, хіба що знизивши податки заради підвищення конкурентоспроможності українських авіаперевізників.
Цікаво, що керівники нашої держави постійно наголошують на підтримці вітчизняного виробника, який нібито виробляє техніку на рівні міжнародних стандартів та ще й значно дешевше. А тут виходить, що стимулюються перевізники, які віддають перевагу іноземній техніці. Рік тому віце-прем’єр, голова Мінінфраструктури України, наголошував, що вітчизняні авіакомпанії готові купувати 15-20 літаків щорічно. І задача уряду – зробити умови покупки наших літаків аналогічними тим, що пропонуються іноземними виробниками. Тобто продаж у лізинг під 1-2%.
Можливо краще кошти залучені від податків, які стосуються ввезення в країну повітряних суден перенаправити на компенсацію ставок по внутрішньому лізингу.
А то складається враження, що і пропоновані пільги на закупку літаків – черговий хід на покращення показників чієгось бізнесу. Тим паче, що закупки пального та послуги з міжнародних авіаперевезень вже звільнені від сплати ПДВ.
Свої наміри чиновники пояснюють тим, що сплата ПДВ вітчизняними перевізниками при закупівлі нових літаків негативно впливає на діяльність транспортної галузі, оскільки застарілий парк авіаційної техніки вимагає якнайшвидшого його оновлення, а цей податок суттєво збільшує вартість транспортних засобів. З тої ж причини пропонується прийняти податкові норми для створення сприятливих умов для першої реєстрації літаків. Мовляв, зараз перевізники мають вишукувати та вкладати власні кошти, залучати позикові кошти на придбання флоту, який відповідає міжнародним нормам та якості обслуговування. Держава ж ніяк не може допомогти їм у цьому, хіба що знизивши податки заради підвищення конкурентоспроможності українських авіаперевізників.
Цікаво, що керівники нашої держави постійно наголошують на підтримці вітчизняного виробника, який нібито виробляє техніку на рівні міжнародних стандартів та ще й значно дешевше. А тут виходить, що стимулюються перевізники, які віддають перевагу іноземній техніці. Рік тому віце-прем’єр, голова Мінінфраструктури України, наголошував, що вітчизняні авіакомпанії готові купувати 15-20 літаків щорічно. І задача уряду – зробити умови покупки наших літаків аналогічними тим, що пропонуються іноземними виробниками. Тобто продаж у лізинг під 1-2%.
Можливо краще кошти залучені від податків, які стосуються ввезення в країну повітряних суден перенаправити на компенсацію ставок по внутрішньому лізингу.
А то складається враження, що і пропоновані пільги на закупку літаків – черговий хід на покращення показників чієгось бізнесу. Тим паче, що закупки пального та послуги з міжнародних авіаперевезень вже звільнені від сплати ПДВ.
субота, 18 лютого 2012 р.
Реєстрація платником ПДВ без додаткових умов
На сайті Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва (колишній Держкомпідприємництва) оприлюднений проект закону про внесення чергових змін до Податкового кодексу. Цього разу для обговорення громадськості представлена ідея добровільної реєстрації платником ПДВ усіх бажаючих. Звісно, маються на увазі юридичні та фізичні особи, на яких законодавством покладено відповідальність за сплату цього податку до бюджету.
Здавалося б, все так і мало би бути із самого початку: той хто перераховує податок державі повинен автоматично вважатися платником ПДВ. Але не все так просто в Україні, де податківці весь час змагаються із платниками у спритності маніпулювання законодавством. Всі знають, що платник ПДВ від не платника відрізняється, серед іншого, можливістю претендувати на відшкодування коштів із бюджету (бо сама ідея цього податку полягає в тому, що за все повинні платити кінцеві споживачі товарів та послуг, тобто пересічні громадяни). Що в свою чергу породило безліч схем по формуванню «роздутих» сум на відшкодування із бюджету. Врешті-решт, дійшло до того, що держава була винна більше коштів, ніж збирала.
Не маючи змоги (а частіше – бажання) навести в цьому питанні лад, держава законодавчо обмежила коло тих, кому дозволено бути офіційним платником ПДВ. А податківці почали під любим приводом анулювати існуючи свідоцтва. При цьому нерідко нехтуючи здоровим глуздом та нормами діючого законодавства. Наприклад, відсутність боржника за місцем реєстрації стала останнім часом основною причиною анулювання таких свідоцтв, незалежно від того, є підприємство боржником бюджету, чи ні. Дивлячись крізь пальці на законність дій митарів, вище керівництво держави фактично санкціонувало виникнення корупційного бізнесу з видачі свідоцтв платників ПДВ.
З огляду на це, дана ініціатива вкрай важлива та необхідна. Тому що на даний момент добровільно зареєструватися платником ПДВ, тобто коли оборот компанії не досяг порогу обов’язкової реєстрації – 300 тис. грн. на рік, можливо лише після 12 місяців існування підприємства та при умові, що 50% товарів та послуг воно реалізує платникам ПДВ (пункт 182.1 ПК). Згідно із проектом, пропонується чітко встановити 7 випадків, у яких суб’єкту має бути відмовлено в реєстрації платником ПДВ:
- наведена у заяві інформація є недостовірною;
- встановлено факт відсутності особи за місцем податкової адреси та/або в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявний запис про відсутність юридичної особи або фізичної особи за її податковою адресою або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу;
-особа, зареєстрована як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість;
- установчі документи особи визнані рішенням суду недійсними;
- господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута;
- фізичну особу, визнано недієздатною або обмежено її цивільну дієздатність;
- особа ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду.";
При відмові податківці мають чітко вказати одну з цих причин, а для позитивного вирішення питання не вимагати будь-яких додаткових документів, окрім заяви платника податків.
Але, на жаль, невідомо, коли ця ідея перетвориться у діючий закон. З огляду на те, як часто реалізуються ініціативи колишнього Держпідприємництва – дуже не скоро.
Здавалося б, все так і мало би бути із самого початку: той хто перераховує податок державі повинен автоматично вважатися платником ПДВ. Але не все так просто в Україні, де податківці весь час змагаються із платниками у спритності маніпулювання законодавством. Всі знають, що платник ПДВ від не платника відрізняється, серед іншого, можливістю претендувати на відшкодування коштів із бюджету (бо сама ідея цього податку полягає в тому, що за все повинні платити кінцеві споживачі товарів та послуг, тобто пересічні громадяни). Що в свою чергу породило безліч схем по формуванню «роздутих» сум на відшкодування із бюджету. Врешті-решт, дійшло до того, що держава була винна більше коштів, ніж збирала.
Не маючи змоги (а частіше – бажання) навести в цьому питанні лад, держава законодавчо обмежила коло тих, кому дозволено бути офіційним платником ПДВ. А податківці почали під любим приводом анулювати існуючи свідоцтва. При цьому нерідко нехтуючи здоровим глуздом та нормами діючого законодавства. Наприклад, відсутність боржника за місцем реєстрації стала останнім часом основною причиною анулювання таких свідоцтв, незалежно від того, є підприємство боржником бюджету, чи ні. Дивлячись крізь пальці на законність дій митарів, вище керівництво держави фактично санкціонувало виникнення корупційного бізнесу з видачі свідоцтв платників ПДВ.
З огляду на це, дана ініціатива вкрай важлива та необхідна. Тому що на даний момент добровільно зареєструватися платником ПДВ, тобто коли оборот компанії не досяг порогу обов’язкової реєстрації – 300 тис. грн. на рік, можливо лише після 12 місяців існування підприємства та при умові, що 50% товарів та послуг воно реалізує платникам ПДВ (пункт 182.1 ПК). Згідно із проектом, пропонується чітко встановити 7 випадків, у яких суб’єкту має бути відмовлено в реєстрації платником ПДВ:
- наведена у заяві інформація є недостовірною;
- встановлено факт відсутності особи за місцем податкової адреси та/або в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявний запис про відсутність юридичної особи або фізичної особи за її податковою адресою або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу;
-особа, зареєстрована як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість;
- установчі документи особи визнані рішенням суду недійсними;
- господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута;
- фізичну особу, визнано недієздатною або обмежено її цивільну дієздатність;
- особа ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду.";
При відмові податківці мають чітко вказати одну з цих причин, а для позитивного вирішення питання не вимагати будь-яких додаткових документів, окрім заяви платника податків.
Але, на жаль, невідомо, коли ця ідея перетвориться у діючий закон. З огляду на те, як часто реалізуються ініціативи колишнього Держпідприємництва – дуже не скоро.
Експорт для своїх
У черговому пакеті поправок до Податкового кодексу, які розробив український уряд (а саме - Мінсоцполітики), запропоновано відстежувати ціну експортних контрактів з поставки товарів та послуг на суми більші ніж 100 млн грн. Тим самим чиновники намагаються перешкодити виводу капіталів з України, або принаймні примусити платити податки у повному об’ємі тих, хто використовує офшорні схеми. Вони всім добре відомі.
Наприклад, українська компанія продає свій товар посереднику, зареєстрованому у «податковій гавані», по заниженій ціні, а той вже перепродає його кінцевому споживачу по реальній ціні. Різниця від такої оборудки осідає в офшорі, а бюджет України недораховується податкових надходжень. Вочевидь, боротися із заниженням ціни можна шляхом порівняння її із сумами аналогічних контрактів, укладених з компаніями зі звичайних, не офшорних юрисдикцій. За кордоном так і діють: у разі заниження ціни поставки, продавцеві нараховуються податкові зобов’язання, розраховані із розміру недоотриманого прибутку.
Як вже підрахували, знищення економічного сенсу використання офшорних компаній, дозволить додатково залучити до бюджету близько 3 млрд грн. Втілити в життя норми, що дозволять податківцям контролювати трансфертне ціноутворення між пов’язаними юридичними особами на суми від 100 млн грн, планується з 1 січня 2013 року. В якості жесту доброї волі компаніям буде дозволено ще до початку перевірки самостійно скоригувати свої податкові зобов’язання, якими зацікавилися податкові органи.
У цьому сенсі виникає два питання: які компанії будуть вважатися зв’язаними особами і яку ціну податківці будуть рахувати як середню по ринку. Щодо першого питання, то знавці юриспруденції добре знають, як сховати реального власника компаній, які на перший погляд не мають нічого спільного між собою. Тому виписувати тут якісь критерії – марна справа. До речі, не випадково під контроль податківців пропонується також передати компанії, що мають пільги по сплаті податку на прибуток (0%) і багато інших.
Весь досвід суб’єктів ЗЕД свідчить: держава завжди орієнтується на найвищу ціну контракту (щоб отримати більше податків, або змусити компанію платити більший хабар). Особливо легко це буде зробити на початку формування відповідної бази (достатньо комусь укласти угоду по вищій ціні і всі інші вже будуть рахуватися як «схеми мінімізації»).
У такій ситуації виграють найбільші компанії, які згідно із проектом закону матимуть змогу завчасно погоджувати свої ціни з податківцями на строк до трьох років. А всім іншим доведеться проводити операції по вищим цінам аби уникнути додаткового контролю.
Є і простіший спосіб регулювання цін експортних контрактів – вчасно та в повному обсязі повертати ПДВ експортерам і тоді сенсу знижати ціни не буде.
Наприклад, українська компанія продає свій товар посереднику, зареєстрованому у «податковій гавані», по заниженій ціні, а той вже перепродає його кінцевому споживачу по реальній ціні. Різниця від такої оборудки осідає в офшорі, а бюджет України недораховується податкових надходжень. Вочевидь, боротися із заниженням ціни можна шляхом порівняння її із сумами аналогічних контрактів, укладених з компаніями зі звичайних, не офшорних юрисдикцій. За кордоном так і діють: у разі заниження ціни поставки, продавцеві нараховуються податкові зобов’язання, розраховані із розміру недоотриманого прибутку.
Як вже підрахували, знищення економічного сенсу використання офшорних компаній, дозволить додатково залучити до бюджету близько 3 млрд грн. Втілити в життя норми, що дозволять податківцям контролювати трансфертне ціноутворення між пов’язаними юридичними особами на суми від 100 млн грн, планується з 1 січня 2013 року. В якості жесту доброї волі компаніям буде дозволено ще до початку перевірки самостійно скоригувати свої податкові зобов’язання, якими зацікавилися податкові органи.
У цьому сенсі виникає два питання: які компанії будуть вважатися зв’язаними особами і яку ціну податківці будуть рахувати як середню по ринку. Щодо першого питання, то знавці юриспруденції добре знають, як сховати реального власника компаній, які на перший погляд не мають нічого спільного між собою. Тому виписувати тут якісь критерії – марна справа. До речі, не випадково під контроль податківців пропонується також передати компанії, що мають пільги по сплаті податку на прибуток (0%) і багато інших.
Весь досвід суб’єктів ЗЕД свідчить: держава завжди орієнтується на найвищу ціну контракту (щоб отримати більше податків, або змусити компанію платити більший хабар). Особливо легко це буде зробити на початку формування відповідної бази (достатньо комусь укласти угоду по вищій ціні і всі інші вже будуть рахуватися як «схеми мінімізації»).
У такій ситуації виграють найбільші компанії, які згідно із проектом закону матимуть змогу завчасно погоджувати свої ціни з податківцями на строк до трьох років. А всім іншим доведеться проводити операції по вищим цінам аби уникнути додаткового контролю.
Є і простіший спосіб регулювання цін експортних контрактів – вчасно та в повному обсязі повертати ПДВ експортерам і тоді сенсу знижати ціни не буде.
Пільги для ІТ-тішніків
На початку лютого, до Комітету з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики ВР надійшов проект закону щодо запровадження спеціального режиму оподаткування суб'єктів індустрії програмної продукції (№9744). Ідея законопроекту полягає в тому, щоб з 1 січня 2013 року надати виробникам програмної продукції цілу низку податкових пільг шляхом внесення відповідних змін до Податкового кодексу. Серед них: зниження податку на прибуток до 16% (нині 21%); встановлення податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) в розмірі 5% (замість 15%); звільнення від ПДВ цілого переліку товарів та послуг, що реалізуються «суб'єктами індустрії програмної продукції». Проектом також пропонується встановити чіткі критерії для отримання статусу «суб'єкта індустрії програмної продукції».
Свою ініціативу автори проекту пояснюють необхідністю підвищення конкурентоспроможності вітчизняної ІТ-індустрії та виведення її «із тіні». Лояльне, прийнятне для всіх, оподаткування необхідне як учасникам ринку так і державі, оскільки робота над ІТ – ресурсами в основному полягає в інтелектуальній праці окремих спеціалістів, які сидять по квартирах, в яких примусово оподаткувати практично не можливо, тому досягти позитивного результату можна тільки шляхом пошуку компромісу.
Переговори щодо виведення Української ІТ-індустрії з тіні перейшли в активну фазу. Уряд готовий знизити податок на прибуток та відмінити сплату НДС, але не бажає втрачати ПДФО. Зокрема прем’єр заявив, що це участь кожного найманого працівника в фінансуванні суспільних потреб, не можна надавати пільги працівникам окремих галузей, лише підприємствам. В будь-якому випадку, запропонований законопроект є першим реальним кроком з боку держави на зустріч національній ІТ-індустрії. Звичайно, що для досягнення домовленості в цьому діалозі, мало знизити ПДФО до 5%, необхідно також, хоча б на деякий період, надати пільги підприємствам ІТ-галузі на відрахування до позабюджетних фондів, щоб такі підприємства – роботодавці могли запропонувати своїм працівникам офіційну, конкурентну оплату праці, що значно важливіше, ніж тільки по податку на прибуток та ПДВ.
Свою ініціативу автори проекту пояснюють необхідністю підвищення конкурентоспроможності вітчизняної ІТ-індустрії та виведення її «із тіні». Лояльне, прийнятне для всіх, оподаткування необхідне як учасникам ринку так і державі, оскільки робота над ІТ – ресурсами в основному полягає в інтелектуальній праці окремих спеціалістів, які сидять по квартирах, в яких примусово оподаткувати практично не можливо, тому досягти позитивного результату можна тільки шляхом пошуку компромісу.
Переговори щодо виведення Української ІТ-індустрії з тіні перейшли в активну фазу. Уряд готовий знизити податок на прибуток та відмінити сплату НДС, але не бажає втрачати ПДФО. Зокрема прем’єр заявив, що це участь кожного найманого працівника в фінансуванні суспільних потреб, не можна надавати пільги працівникам окремих галузей, лише підприємствам. В будь-якому випадку, запропонований законопроект є першим реальним кроком з боку держави на зустріч національній ІТ-індустрії. Звичайно, що для досягнення домовленості в цьому діалозі, мало знизити ПДФО до 5%, необхідно також, хоча б на деякий період, надати пільги підприємствам ІТ-галузі на відрахування до позабюджетних фондів, щоб такі підприємства – роботодавці могли запропонувати своїм працівникам офіційну, конкурентну оплату праці, що значно важливіше, ніж тільки по податку на прибуток та ПДВ.
четвер, 16 лютого 2012 р.
Агрохолдинги залишаються на землі
Президент України та спікер Верховної Ради публічно відмовилися від планів якомога скоріше прийняти законопроект «Про ринок земель», який вже чекав на своє друге читання на засіданнях парламенту 7-10 лютого. Більш того, це питання запропоновано вирішувати вже новому парламенту, який оберуть восени цього року. Але небажання дратувати електорат напередодні виборів – тільки одна із причин зупинення аграрної реформи.
Свою роль зіграла також активна позиція аграрних асоціацій, які вимагали відмінити обмеження площі орендованих однією компанією (разом із афілійованими структурами) с/г земель в розмірі 5,5 тис. га на території одного району та 100 тис. га разом по всій країні.
Заради захисту інтересів селян та фермерських господарств держава ставить діяльність великих агрокомпаний (із земельним банком у сотні тисяч гектарів) поза законом. Обмеження вплинуть на бізнес близько 900 підприємств, а одразу за межею дозволеного опиняться близько десятка агрохолдингів. Деякі з них вже навіть встигли вийти на IPO, їхні акції котуються на міжнародних біржах.
Як наслідок такого удару по бізнесу почнуться невиплати по кредитам (близько $1 млрд іноземним фінустановам та біля $3 млрд - вітчизняним). До цього додасться втрата довіри з боку іноземних інвесторів, що купили акції вітчизняних компаній. Найбільшого удару зазнають такі ресурсномісткі галузі як цукрова, масложирова та молочна. Бо ці підприємства орієнтовані на власну сировинну базу.
Держава занепокоєна тим, що великі агрохолдинги не сприяють соціально-економічному розвитку сіл. Але запропоновані обмеження ніяк не покращать становища, тому що власникам земельних паїв просто не буде кому продати свій наділ по ринковій ціні. Єдиним реальним покупцем буде держава, грошові ресурси якої зараз обмежені. Між тим в країні є сотні тисяч не витребуваних земельних паїв та землі запасу сільських, селищних та міських рад. Вважаю державі потрібно було б почати із адміністрування цих земель. Але чи є в країні держслужбовці, здатні ефективно управляти державним агрохолдингом більшим в десятки разів за існуючі працюючі, землі якого розпорошені по всій території України?
Одночасно, як відомо, будь які жорсткі обмеження призводять до тінізації ринку та корупції. Вважаю за доцільне не ламати один із небагатьох працюючих секторів економіки, а співпрацювати із існуючими агрохолдингами на основі договірних умов управління державними землями із конкретними зобов’язаннями утримання соціальної інфраструктури.
Свою роль зіграла також активна позиція аграрних асоціацій, які вимагали відмінити обмеження площі орендованих однією компанією (разом із афілійованими структурами) с/г земель в розмірі 5,5 тис. га на території одного району та 100 тис. га разом по всій країні.
Заради захисту інтересів селян та фермерських господарств держава ставить діяльність великих агрокомпаний (із земельним банком у сотні тисяч гектарів) поза законом. Обмеження вплинуть на бізнес близько 900 підприємств, а одразу за межею дозволеного опиняться близько десятка агрохолдингів. Деякі з них вже навіть встигли вийти на IPO, їхні акції котуються на міжнародних біржах.
Як наслідок такого удару по бізнесу почнуться невиплати по кредитам (близько $1 млрд іноземним фінустановам та біля $3 млрд - вітчизняним). До цього додасться втрата довіри з боку іноземних інвесторів, що купили акції вітчизняних компаній. Найбільшого удару зазнають такі ресурсномісткі галузі як цукрова, масложирова та молочна. Бо ці підприємства орієнтовані на власну сировинну базу.
Держава занепокоєна тим, що великі агрохолдинги не сприяють соціально-економічному розвитку сіл. Але запропоновані обмеження ніяк не покращать становища, тому що власникам земельних паїв просто не буде кому продати свій наділ по ринковій ціні. Єдиним реальним покупцем буде держава, грошові ресурси якої зараз обмежені. Між тим в країні є сотні тисяч не витребуваних земельних паїв та землі запасу сільських, селищних та міських рад. Вважаю державі потрібно було б почати із адміністрування цих земель. Але чи є в країні держслужбовці, здатні ефективно управляти державним агрохолдингом більшим в десятки разів за існуючі працюючі, землі якого розпорошені по всій території України?
Одночасно, як відомо, будь які жорсткі обмеження призводять до тінізації ринку та корупції. Вважаю за доцільне не ламати один із небагатьох працюючих секторів економіки, а співпрацювати із існуючими агрохолдингами на основі договірних умов управління державними землями із конкретними зобов’язаннями утримання соціальної інфраструктури.
Збитковість української банківської системи
Збитки українських банків у минулому році знизилися на 40,8% (до 7,708 млрд грн) у порівнянні з 2010 р. (13,027 млрд грн). Але не зважаючи на це статистика НБУ знову зафіксувала сумарний від’ємний результат по системі – вже третій рік поспіль. До того ж збільшилася кількість банків, що перебувають у стадії ліквідації (з 18 до 21).
Незважаючи на постійне скорочення видатків ( 150 486 млрд грн. і за минулий рік вони виросли тільки на 0,4%) вітчизняні фінансові установи все ще не можуть загалом перевищити їх своїми доходами ( 142,778 млрд грн ). Більше 80% доходу 176 діючих (із 198 зареєстрованих) банків склали процентні доходи, тому погіршення якості кредитного портфелю банків та падіння об’ємів кредитування в умовах фінансово-економічної кризи 2008-2009 років – одна із причин збитковості.
Але у порівнянні із українськими «дочками» зарубіжних фінансових структур, вітчизняні банкіри почуваються значно краще. Щорічна звітність іноземних банків (переважно європейських) в Україні фіксує лише зростання збитковості їхньої роботи. Як результат – вихід банків з іноземним капіталом із роздрібного сегменту ринку (роботи із фізособами) або навіть повне звертання бізнесу в Україні. Цікаво, що на даний час саме цей сегмент є найбільш привабливим для роботи, тому що більшість корпоративних клієнтів не в змозі кредитуватися на діючих умовах, або не відповідають вимогам банкірів.
Що ж заважає іноземцям конкурувати на рівних, чи може українським банкам вдома і стіни допомагають? Секрет простий: вітчизняні фінансисти, що давно пристосувалися до несподіванок нашого законодавства та специфіки роботи контролюючих органів, краще знають, як правильно відзвітувати, не показуючи всіх проблем. Звісно, приховавши їх лише на деякий час. Наприклад, провести реструктуризацію проблемних кредитів.
Іноземці ж більш звикли до «прозорої» роботи по-європейські і менше схильні ризикувати (скажімо, при оцінці застави по кредиту та самого позичальника). В тому числі тому, що виявилися не в змозі пристосуватися до реалій роботи української судової системи та виконавчої служби у випадках з проблемними клієнтами. Тому, на перший погляд, у виграші залишаються вітчизняні банки. Але чи спрацює принцип «хто не ризикує, той не п’є шампанського», залишається питанням.
Незважаючи на постійне скорочення видатків ( 150 486 млрд грн. і за минулий рік вони виросли тільки на 0,4%) вітчизняні фінансові установи все ще не можуть загалом перевищити їх своїми доходами ( 142,778 млрд грн ). Більше 80% доходу 176 діючих (із 198 зареєстрованих) банків склали процентні доходи, тому погіршення якості кредитного портфелю банків та падіння об’ємів кредитування в умовах фінансово-економічної кризи 2008-2009 років – одна із причин збитковості.
Але у порівнянні із українськими «дочками» зарубіжних фінансових структур, вітчизняні банкіри почуваються значно краще. Щорічна звітність іноземних банків (переважно європейських) в Україні фіксує лише зростання збитковості їхньої роботи. Як результат – вихід банків з іноземним капіталом із роздрібного сегменту ринку (роботи із фізособами) або навіть повне звертання бізнесу в Україні. Цікаво, що на даний час саме цей сегмент є найбільш привабливим для роботи, тому що більшість корпоративних клієнтів не в змозі кредитуватися на діючих умовах, або не відповідають вимогам банкірів.
Що ж заважає іноземцям конкурувати на рівних, чи може українським банкам вдома і стіни допомагають? Секрет простий: вітчизняні фінансисти, що давно пристосувалися до несподіванок нашого законодавства та специфіки роботи контролюючих органів, краще знають, як правильно відзвітувати, не показуючи всіх проблем. Звісно, приховавши їх лише на деякий час. Наприклад, провести реструктуризацію проблемних кредитів.
Іноземці ж більш звикли до «прозорої» роботи по-європейські і менше схильні ризикувати (скажімо, при оцінці застави по кредиту та самого позичальника). В тому числі тому, що виявилися не в змозі пристосуватися до реалій роботи української судової системи та виконавчої служби у випадках з проблемними клієнтами. Тому, на перший погляд, у виграші залишаються вітчизняні банки. Але чи спрацює принцип «хто не ризикує, той не п’є шампанського», залишається питанням.
Підписатися на:
Дописи (Atom)