В Україні склалася ситуація, при якій споживач фінансових послуг, в першу чергу страхових, не може самостійно зробити правильні висновки про розподіл сил на ринку страхування. Виною тому – не лише сумнівні рейтинги, але і велика кількість неринкових страхових компаній. Неринковими я називаю дві категорії страховиків. Перші – це СК, основне призначення яких зовсім не в наданні страхових послуг населенню або підприємствам. Вони спочатку створювалися для участі у фінансових схемах, головним чином, пов'язаних з легалізацією коштів. Друга категорія неринкових страховиків – це компанії, тісно пов'язані зі структурами, що примушують своїх клієнтів купувати поліси у компаній-партнерів. Я маю на увазі страховиків, що співробітничають з різними охоронними структурами, державними установами, органами, що відповідають за пожежну безпеку.
Неважко здогадатися, що обороти деяких страховиків неринкового походження досить великі, а їх коливання ніяк не залежать від споживчих настроїв цільової аудиторії. Тому якщо будувати рейтинг учасників ринку страхування по формальних ознаках, наприклад, по обороту, капіталізації або числу клієнтів, то в першу двадцятку попадуть деякі з подібних організацій. Якщо ми додамо до цього «похибки вимірювань», пов'язані з штучним підтягуванням компаній на більш престижні місця, отримаємо не просто спотворену картину ринку, а вельми небезпечний список, здатний ввести в оману недосвідченого споживача.
Передбачаючи неспроможність більшості рейтингів, багато страхувальників довіряються як би перевіреним брендам, тобто широко відомим, часто великим компаніям, що давно існують на ринку. Цю тактику можна було б вважати сповна розумною, коли б не одна обставина. Річ у тому, що криза змусила багато СК переглянути тарифну політику, внаслідок чого на ринку почалися своєрідні перегони низьких відсотків. Дійшло до того, що в погоні за новими клієнтами і страховими преміями, учасники ринку, у тому числі і найбільші компанії, масово продавали поліси по невигідним для себе тарифам, що призвело до значного розширення портфеля відповідальності по відношенню до доходів компанії. У такій ситуації, коли справа доходить до виплат, співробітники СК докладають всі зусилля аби уникнути страхових виплат своїм клієнтам або ж максимально зменшити їх розмір. Велика вірогідність, що за рекламними гаслами відомих брендів ховається справжня війна у відділах врегулювання збитків, куди доводиться звертатися страхувальникам після настання страхового випадку.
Слід зазначити, що Держфінпослуг теж не дуже допомагає споживачам в нелегкій справі вибору страхової компанії. У відкритому доступі немає інформації про кількість скарг, що надходять до Держфінпослуг на ту або іншу СК. Замість інформування громадян про реальне положення справ, голова Держфінпослуг, Василь Волга, не втомлюється говорити про необхідність підвищення порогу виходу на ринок страхових компаній. Мабуть, це необхідний захід, проте цілком імовірно, що підвищення порогу навряд чи відіб'ється на діяльності неринкових компаній і флагманів ринку. Зате страховикам середнього рівня, саме тим, хто готовий насправді боротися за довіру клієнта, стане складніше. Але ж може виявитися, що саме такі компанії найсумлінніше виконують свої зобов'язання перед споживачами.
Немає коментарів:
Дописати коментар