Право на життя, або що дає фінансова реструктуризація підприємств

На цьому тижні має бути проголосований законопроект №3555 "Про фінансову реструктуризацію". Законодавчу ініціативу підтримують Нацбанк та бізнес спільнота. Комітет з питань фінансової політики та банківської діяльності Верховної Ради рекомендує парламенту прийняти його за основу.

Закон про реструктуризацію розроблявся за технічної допомоги ЄБРР і Світового банку, а також за участю НБУ та Мінфіну.Подібні закони приймались у країнах, що постраждали від Азійської фінансової кризи кінця 90-х (наприклад, в Індонезії, Малайзії, Південній Кореї і Таїланді), а також у Туреччині після фінансової кризи в цій країні 2001-2003 рр. Подібні закони також були прийняті у Хорватії, Чорногорії, Сербії та ін. Прийняття законів значно сприяли вирішенню питання, пов’язаного з непрацюючими кредитами та відновленням банківського і корпоративного секторів.

Основною метою законопроекту №3555 – є створення ефективного та дієвого механізму добровільної фінансової реструктуризації боргів підприємств України та їх досудової санації.

Прогнозується, що таким чином підприємства зможуть реструктуризувати до 200 млрд грн. проблемної заборгованості, що становить близько чверті загальної заборгованості корпоративного сектору України.

Суть полягає в тому, що компанія-боржник, яка є потенційно життєздатною (це має бути підтверджено звітом незалежного експерта) – має можливість уникнення ризику банкрутства та повернення до стабільної діяльності.

Для банків це додатковий юридичний механізм проведення фінансової реструктуризації кредитів юридичних осіб, в тому числі підвищенні класності кредитів в розумінні НБУ та як наслідок розформування резервів. Законопроект не нав’язує конкретні умови реструктуризації, не визначає термінів та відсоткових ставок. Прийняття законопроекту лише дозволяє банкам та іншим кредиторам (підприємствам) домовитись із боржником про умови виплати боргу на взаємовигідних умовах.

Законопроект №3555 часто плутають із законом про реструктуризацію зобов'язань фізичних осіб за кредитами в іноземній валюті. Насправді законопроекти "Про фінансову реструктуризацію" і "Про реструктуризацію зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, отриманих на придбання єдиного житла (іпотечні кредити)" (№4004) не є альтернативними, та регулюють абсолютно різні сфери. Законопроект №3555 передбачає добровільну реструктуризацію боргів не фізичних осіб, а працюючого бізнесу.

Отже, для підприємств це вирішення проблеми платоспроможності. Вони матимуть шанс повернутись до успішної економічної діяльності, а для громадян – це збереження робочих місць підприємствами, які виграли від реструктуризації.

Розвінчування міфів про фінансову реструктуризацію (законопроект №3555)

На цьому тижні має бути проголосований законопроект №3555 "Про фінансову реструктуризацію". Профільний комітет з питань фінансової політики та банківської діяльності Верховної Ради рекомендує парламенту прийняти його за основу. Законодавчу ініціативу також підтримують і в Національному банку, і бізнес спільнота.

Основною метою законопроекту є створення ефективного та дієвого механізму добровільної фінансової реструктуризації боргів підприємств України та їх досудової санації.

Однак, як часто буває, знаходяться ті, хто критикує та готовий не розібравшись нівелювати будь які позитивні надбання.

Міф №1 – Верховна Рада списує борги корпорацій

Насправді закон не є механізмом ухилення від сплати по кредитах юридичними особами. Його прийняття дозволяє банкам та іншим кредиторам (підприємствам) домовитись із боржником про умови виплати боргу на взаємовигідних умовах. Законопроект не нав’язує конкретні умови реструктуризації, не визначає термінів та відсоткових ставок.

Міф №2 – Законопроект не враховує інтересів банкірів

Міф полягає в тому, що нібито держава втручається у їх взаємовідносини із клієнтами та буде вимагати поступків для несумлінних позичальників, що в свою чергу дозволить їм ухилятись від виконання зобов'язань.

Навпаки, для банків це додатковий юридичний механізм проведення фінансової реструктуризації кредитів юридичних осіб, в тому числі підвищенні класності кредитів в розумінні НБУ та як наслідок розформування резервів. Закон підготовлений з метою відновлення банківського кредитування і зокрема економічної активності боржників.

Міф №3 – Законопроект дублює положення закону про банкрутства («Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»)

Це хибне припущення. Законом №3555 передбачена повністю «позасудова» процедура, на відміну від процедури «за рішенням суду». Це є переважним підходом для майже всіх зацікавлених сторін (банків, кредиторів і боржників) на відміну від процедури банкрутства. У законі про фінансову реструктуризацію встановлюється більш гнучкий порядок для врахування інтересів меншої групи кредиторів, аніж за законом про банкрутства, що вимагає участі всіх кредиторів. Вимога щодо участі всіх кредиторів, передбачена в законі про банкрутства, робить її процедуру занадто довгою та негнучкою.

Якби закону про банкрутства було достатньо, тоді банківський сектор України не мав би такої кількості «непрацюючих» кредитів, які за оцінками експертів є одними з найвищих в Європі. Отже,  процедура банкрутства сама по собі не є достатньою, оскільки в Україні вона історично орієнтована на ліквідацію боржника, що суперечить цілям закону про реструктуризацію. 

Міф №4 – Процедура банкрутства може затягнутися через положення щодо проходження повторної санації

Це є некоректним розумінням положень закону. Не може існувати будь-якої затримки в провадженні до його фактичного порушення. Відповідно до законодавчого акту, якщо провадження не було порушене, розгляд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство лише призупиняється на три місяці.

У випадку, коли процедура реструктуризації є успішною – заява про порушення провадження у справі про банкрутство буде відхилена. Якщо вона є неуспішною, заява про порушення провадження у справі про банкрутство буде розглянута, а план реструктуризації може бути базисом для роботи ради кредиторів та арбітражного керуючого. Тому не можна вважати ці три місяці втраченим часом.

Міф №5 – Неефективність рішень досудової санації Київським апеляційним господарським судом (може призвести до корупції і як такий є неприйнятним)

Насправді, незрозуміло чому автори цієї тези вважають корупцію більш ймовірною в  Київському апеляційному господарському суді, а не на рівні місцевих господарських судів. Концентрація справ в одному місці сприяє кращій ефективності санації та послідовності при прийнятті рішень. Виконання цього положення у випадках процедури реструктуризації, передбаченої проектом закону, є важливим для відновлення звичайних практик кредитування.  

Міф №6 – Побоювання щодо тимчасового характеру закону

Виникають зауваження до авторів з приводу тимчасового характеру закону, який має діяти протягом трьох років. Що у тимчасових законах не можуть пропонуватися зміни до законів України, що діють на постійній основі (наприклад, стосовно іпотек, реєстрації, обтяжень і банкрутства).

Насправді, іноземний досвід доводить, що аналогічні закони, зазвичай приймались на період до трьох років. Тимчасовий характер закону розрахований на вирішення специфічних обставин кризи та заохочує сторони до його застосування протягом терміну дії. Інакше сторони не отримають переваг.

Якщо закон буде діяти на постійній основі, у сторін не буде жодних стимулів його застосовувати і цілі прискореного відновлення економіки не будуть досягнуті.

Оскільки закон є “спеціальним”, для запобігання двозначності, у ньому ж можуть пропонуватись зміни до інших законів, що діють на постійній основі, якщо останні містять суперечливі положення.

Міф №7 – У законі не передбачено, яка заборгованість суб’єкта господарювання підлягає фінансовій реструктуризації

Будь-яка. Дійсно, у законі чітко не визначається, які борги мають бути реструктуризовані, однак це пояснюється тим, що в залежності від кожного конкретного випадку, заборгованість буде відрізнятись. Тим не менш, законом чітко зазначено, що заборгованість, яка підлягає реструктуризації, обов’язково включає заборгованість перед “залученими кредиторами”, якими є фінансові установи та кредитори боржника (хоча б один із кредиторів).

Міф №8 – Законопроект №3555 плутають із законом про реструктуризацію зобов'язань фізичних осіб за кредитами в іноземній валюті

Законопроекти "Про фінансову реструктуризацію" і "Про реструктуризацію зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, отриманих на придбання єдиного житла (іпотечні кредити)" (№4004) не є альтернативними, та регулюють абсолютно різні сфери.

Законопроект "Про фінансову реструктуризацію" передбачає добровільну реструктуризацію боргів не фізичних осіб, а працюючого бізнесу.

Міф №9 – Законопроект суперечить нормам ряду інших законопроектів:

- №2506а «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (статус – 08.10.16 року прийнятий в першому читанні)

- №2507а «Про виконавче провадження» (статус – 08.10.16 року прийнятий в першому читанні)

- №2508а Про внесення зміни до Податкового кодексу України (щодо приватних виконавців) (статус – зареєстровано, очікує розгляду)

Це не відповідає дійсності. Процедурно будь який законопроект проходить експертизу ГНЕУ (Головне експертне управління), яке не виявило таких суперечностей.

Закон про реструктуризацію розроблявся за технічної допомоги ЄБРР і Світового банку, а також за участю НБУ та Мінфіну.

Подібні закони були прийняті у країнах, що постраждали від Азійської фінансової кризи кінця 90-х (наприклад, в Індонезії, Малайзії, Південній Кореї і Таїланді), а також у Туреччині після  фінансової кризи в цій країні 2001-2003 рр. Подібні закони також були прийняті у Хорватії, Чорногорії, Сербії та ін. Прийняття законів значно сприяли вирішенню питання, пов’язаного з непрацюючими кредитами та відновленням банківського і корпоративного секторів.

Сподіваюсь, законопроект на прийняття якого чекають і представники бізнесу, і банківські установи буде проголосовано вже 17 березня на черговому засіданні Верховної Ради України.

Як уникнути девальвації: аналіз прорахунків, що призвели до знецінення гривні

Рівно рік тому, протягом 2014 р. – березня 2015 р. відбулася безпрецедентна з часу введення в обіг гривні валютна криза. Національна валюта на 26.02.2015 р. девальвувала до 30 грн./долар на офіційному ринку та до 40 грн./долар на тіньовому. Це стало потужним фактором розкручування галопуючої інфляції, яка у квітні минулого року сягнула 60,9%, що є найвищим рівнем з жовтня 1996 року. 

Чи може ситуація повторитись у 2016 році?

Надзвичайно важливим для розуміння специфіки девальваційних та інфляційних процесів 2015 року, а відтак для правильного вибору антикризових заходів 2016 року є те, що послаблення курсу і зростання цін відбувається на фоні низхідного тренду грошових агрегатів.

Зокрема, річні плинні темпи приросту монетарної бази у квітні 2015 р. потрапили в область від’ємних значень, що є безпрецедентним явищем. Таким чином, ключовою проблемою була не надмірна грошова емісія в цілому (навпаки, спостерігається грошовий голод у реальному секторі), а суттєві помилки у виборі каналів емісії та інструментів управління.

Беручи до уваги наявність вагомих об’єктивних та форс-мажорних дестабілізуючих факторів немонетарного характеру (попередньо накопичені макроекономічні та фінансові дисбаланси, соціально-політичне напруження та ескалація військового конфлікту на сході країни) Рада Національного банку (Наглядова Рада) тим не менш вважала, що суттєвими чинниками погіршення ситуації у грошово-кредитній сфері були також недостатньо послідовні і неефективні дії Національного банку України на валютному ринку, відсутність дієвого банківського нагляду при здійсненні рефінансування та при регулюванні ліквідності банківської системи в цілому.

У чому ж полягали ці помилки?

По-перше, слід відзначити дію об’єктивних чинників, що загострили ситуацію: на початку 2014 року накопичені диспропорції платіжного балансу, надмірні соціально-політичні ризики та недостатній обсяг міжнародних валютних резервів призвели до вимушеної відмови з 7.02.2014 р. від утримання курсу національної валюти у жорстких межах (тобто від де-факто фіксованого курсу на рівні 7,99 грн./дол.). Збалансування поточного рахунку у квітні 2014 р. (позитивне сальдо становило 31 млн. дол.) при коливанні обмінного курсу у діапазоні від 11,11 до 12,98 грн./дол. створило основу для валютної стабілізації.

Більше того, у травні було отримано:

-          3,2 млрд. доларів від МВФ;

-          0,9 млрд. доларів від ЄС та Світового Банку;

-          1,0 млрд. доларів від розміщення ОЗДП під гарантії Уряду США;

-          0,3 млрд. доларів від розміщення валютних ОВДП.

Усе це дозволило на деякий час (до липня включно) стабілізувати ситуацію на валютному ринку.

Проте починаючи з серпня 2014 року, вже після зміни Голови правління НБУ, змінилась і політика Національного банку, валютні обмеження було значно посилено. Зокрема постановою від 20.08.2014 р. №515 було запроваджено вимогу щодо 100%-го продажу практично усіх надходжень в іноземній валюті. Крім того, постановою від 29.08.2014 р. №540 було введено додаткові валютні обмеження, у т.ч. щодо обов’язкової конвертації в гривню переказів з-за кордону на користь фізичних осіб (наразі ця норма вже  відмінена).

Зазначені постанови разом з непрофесійною комунікативною політикою Правління НБУ, замість збільшення пропозиції іноземної валюти (мабуть саме це стояло на меті), призвели до протилежного ефекту – блокування валютних надходжень, падіння довіри до монетарного регулятора, зростання девальваційних очікувань, стиснення офіційного валютного ринку і переміщення валютних потоків до тіньового сектора.

Зокрема, у частині процентної політики йдеться про створення сприятливих умов для переорієнтації банків на кредити Національного банку овернайт, які здійснюються з ініціативи самих банків. У цьому контексті досить показовим є епізод (що мав місце ще у липні 2014 р.), коли після чергового підвищення облікової ставки, ставка за кредитами овернайт цілком слушно була збільшена з 14,5% до 17,5%, але через кілька днів – знижена до 15% (і залишалась такою до середини серпня, коли знову була підвищена до 17,5%). Це є одним з прикладів несистемної хаотичної монетарної політики.

Починаючи з 19 серпня 2014 р. і аж до початку лютого 2015 р. ставка за рефінансуванням овернайт (на рівні 17,5%) не змінювалась попри посилення девальваційного тиску та інфляції, а також підвищення облікової ставки у листопаді. На початку  грудня ставка за рефінансуванням овернайт стала нижчою за  ставки овернайт міжбанківського ринку, що є порушенням принципів оптимального управління ліквідністю.

Така процентна політика призвела до того, що у листопаді 2014 р. обсяг кредитів Національного банку овернайт, порівняно з жовтнем, збільшився більш ніж у 5 разів – до 23,3 млрд. грн.

У грудні обсяги кредитів овернайт ще більше зросли (до 32,2 млрд. грн.).

Аж 6 лютого 2015 р. Національний банк підвищив облікову ставку з 14,0 до 19,5%, ставку за кредитами овернайт одночасно було підвищено – з 17,5 до 23,0% (у той час як річний рівень інфляції перебував на висхідному тренді і у січні становив 28,5%).

Однак, одночасно з підвищенням ставок було змінено правила торгівлі валютою – з 5 лютого НБУ припинив практику проведення щоденних валютних аукціонів та відмовився від використання, так званого, індикативного курсу. Правління задекларувало, що надалі курс встановлюватиметься банками на підставі об’єктивних параметрів ринкового попиту та пропозиції. Як наслідок, офіційний курс різко знизився, наблизившись до курсу «чорного» ринку. Таким чином, потенційний стабілізаційний ефект від підвищення ставок був знівельований. Поєднання у часі двох зазначених заходів складно визнати логічним.

Більше того, 12 лютого 2015 р. (коли обмінний курс «пробив» рівень 25 грн./дол. і продовжував знижуватись) Правління НБУ прийняло постанову №104 «Про деякі питання регулювання грошово-кредитного ринку», якою максимальний обсяг кредиту овернайт під забезпечення державними облігаціями, по який банк може звертатися до НБУ було збільшено з 70% до 100% від визначеного згідно з установленими нормативами розміру обов'язкових резервів за попередній період утримання. Слід ще раз наголосити, збільшення ліміту отримання рефінансування овернайт відбулося в умовах максимального прискорення девальвації. Після набрання чинності зазначеною постановою (з 16 лютого) денні обсяги кредитів овернайт у період з 16 по 20 лютого перевищували 2 млрд. грн. (!), А кількість банків, що отримували такі кредити, становила лише 8-11.

Що це за банки?

Російські банки (ВТБ, Промінвестбанк, Альфабанк) – сумарно 4 278 121 тис грн.

Державні банки (Укрексімбанк, Ощадбанк, Укргазбанк) – сумарно 5 754 429 тис грн.

Приватбанк – 6 519 000 тис грн.

Банк «Хрещатик» – 406 455 тис грн.

ПУМБ – 113 000 тис грн.

Девальваційний тренд було зламано після значного зменшення рефінансування овернайт та запровадження постановою від 23.02.2015 р. № 124 жорстких валютних обмежень (на додачу до вже існуючих), зокрема на імпортні операції.

Натомість, рішення щодо підвищення облікової (до 30%) та інших ставок НБУ (зокрема ставка за кредитами овернайт зросла до 33%) було прийнято лише 3 березня, коли на валютному ринку вже сформувався тренд на зміцнення обмінного курсу. Вкотре постає питання щодо своєчасності та адекватності реакції на кризові явища.

Усі ці процеси відбувалися одночасно з експансією мобілізаційних операцій за депозитними сертифікатами Національного банку за досить високими ставками. Обороти за цими операціями з абсорбції ліквідності  протягом 2014 року наблизились до обсягів ВВП (що є безпрецедентним в історії монетарної політики НБУ). Зазначені процеси продовжуються і сьогодні.

Національний банк, замість того щоб сприяти подоланню фрагментації міжбанківського кредитного ринку та відновленню його нормальної роботи, створив безризиковий високоприбутковий інструмент, який за допомогою непродуктивної емісії сприяє розкручуванню надвитратної для держави спіралі структурного профіциту ліквідності та створює додаткові перешкоди для кредитування банками економіки.

Таким чином, основні проблеми монетарної політики 2015 року полягали не лише у дискусійності номінального рівня ставок за активними і пасивними операціями НБУ, а й у порушенні самої логіки управління ліквідністю та несистемності дій з монетарного і валютного регулювання, що загострювало кризові явища.

На сьогодні певний ряд помилок залишається невиправленим, що створює загрозу загострення монетарної і фінансової нестабільності.

* Інформація використана із звітів Ради Національного Банку України

Шість кроків до стабілізації курсу

За підсумками 2015 року маємо: значний дефіцит державного бюджету, зростання зовнішнього боргу, дворазова девальвація гривні, інфляція на рівні 43,3% – що є максимум за останні 20 років! – і рецесія більш як 11%. У цьому році, експерти прогнозують інфляцію на рівні 20-25%, при цьому НБУ заявлено 12%.
Голова НБУ неодноразово заявляла, що Національний банк переходить до стратегії гнучкого інфляційного таргетування (FIT – Flexible Inflation Targeting), і що тепер регулятора не цікавить курс національної валюти.
Чому ж це не виходить?
Рішення, у першу чергу, полягає у підвищенні ефективності державної економічної політики у сфері монетарного регулювання.
Результатом впровадження виваженої монетарної політики буде сприяння рівноваги грошового ринку, а відповідно зниження інфляції, забезпечення валютної стабільності, поступове економічне зростання та зниження рівня безробіття населення. І вже на другому етапі буде ефективне таке "миле серцю" – гнучке інфляційне таргетування.
Заходи монетарної політики є необхідними у такій послідовності (правильна чітка послідовність – дуже важлива):
1. З метою управління ліквідністю банківської системи необхідно, у якості основного інструменту управління, розвинути використання операцій РЕПО на відкритому ринку.
На днях Нацбанк оптимізував інструменти управління ліквідністю банківської системи, зокрема, кредити овернайт, операції прямого РЕПО та кредити рефінансування строком до 90 днів, що надаються за допомогою проведення тендерів.
2. Визначити, у якості проміжної цілі управління ліквідністю банківської системи, ключову ставку монетарної політики (UKRON), рівень якої буде цільовим для ставок міжбанківського ринку.
Зараз такою є ставка за депозитними сертифікатами овернайт НБУ. Однак вона є необґрунтовано високою і, враховуючи специфіку операцій постійного доступу, відповідно, не працює на мотивацію банків до кредитування, створює профіцит ліквідності.
Для зниження невизначеності та формування позитивних очікувань учасників ринку варто розробити графік оголошень рівня ключової ставки.
3. Розширити коридор процентних ставок комерційних банків.
З метою знищення бар'єрів для максимального функціонування міжбанківського ринку, а також стимулювання кредитної активності банків, необхідно вивести операції постійного доступу НБУ із розряду конкуренто привабливих. З цією метою, після початку активної фази виконання пунктів 1 та 2, необхідно розширити коридор процентних ставок за операціями постійного доступу: ставки за депозитними сертифікатами овернайт – знизити, а ставки за рефінансуванням овернайт – підвищити.
4. Після активізації роботи міжбанківського ринку і подолання його фрагментації необхідно впровадити заходи політики обов'язкового резервування та створення помірного структурного дефіциту ліквідності у банківській системі, для забезпечення керованості процентних ставок монетарним регулятором.
5. Розробити і впровадити інструменти та операції монетарної політики для стимулювання кредитування реального сектору економіки. Для цього необхідно розробити середньострокові інструменти та схеми рефінансування банків, зокрема середньострокових депозитних сертифікатів НБУ.
Такі заходи є необхідними для мобілізації надлишкової ліквідності, яка зараз використовується для спекулятивних операцій, та перенаправлення її в реальний сектор економіки через механізми структурного рефінансування.
6. Послабити валютні обмеження. Стимулювати повернення валютної виручки в Україну – для цього впровадити план заходів разом з урядом.
Другий етап – гнучке інфляційне таргетування – розробляється тільки з врахуванням результатів першого етапу та особливостей наявного економічного розвитку.
Необхідність впровадження змін у монетарній політиці – очевидна. Проект Стратегії монетарної політики на 2015-2018 роки розроблений.
Однак його реалізація потребує прискорення та об'єднання зусиль Нацбанку, ВР, кабміну та президента. 



http://www.epravda.com.ua